Леонід Центило, власник АФ «Колос»

Ситуація у молочному тваринництві України впродовж усього періоду незалежності наступна: менше половини молока виробляється у спеціалізованих господарствах і більше половини – у присадибних. Із тих спеціалізованих господарств ще половина займається якраз прибутковими і високотехнологічним молочним бізнесом, а всі інші – тримають молочне тваринництво, як соціальний проект, котрий дозволяв впродовж багатьох років (поки діє мораторій) забезпечувати жителів села, а відтак своїх пайовиків, роботою, що допомагало у налагодженні діалогу з ними у питанні оренди їхньої землі. Сьогодні для більшості, особливо великих агропідприємств, основна сфера діяльності котрих зосереджена на землеробстві, вирощуванні зернових та їх продажі на зовнішні ринки,  молочне тваринництво є не більше, ніж соціальним проектом, Отож, як наслідок ніхто не сприймав усі ці роки молочне тваринництво, як бізнес, котрий може бути прибутковим, а відтак і не інвестував у нього. Тому такого баласту намагатимуться позбавитися, як тільки буде куплено землю і не треба буде шукати підходу до пайовика.

Проте, є й інші господарства, це ті які живуть молочним тваринництвом, часто вони мають безприв’язне утримання корів, сучасні доїльні зали, де дійне стадо розміром у 500 голів корів може обслуговувати 2-4 працівника, такі господарства не економлять на балансуванні раціонів для корів та введенні у них високоефективних кормових добавок, котрі сприяють високій продуктивності тварин. У результаті, вони ведуть прибутковий молочний бізнес. І навряд чи виріжуть своїх корів після купівлі землі.

Щоправда, наразі не відбувається ніякого нарощування поголів’я, бо ця невизначеність із обігом земель вносить корективи у ведення нашого непростого бізнесу. Тваринники почали притримувати гроші, відкладаючи їх на викуп земель. Адже для виробників молока закуповувати корми на стороні, по-перше, дуже дорого (на них припадає 50-60% витрат молочного скотарства), а, по-друге, молочному стаду потрібні грубі корми, яких на стороні не купиш взагалі. Тож будь-яка молочна ферма повинна, хочеш чи ні, а мати у своєму складі банк землі, щоб мати змогу забезпечувати своїх корів кормами.

У зв’язку з цим, бачу вихід тільки в тому, що влада надасть таким, як я фермерам, можливість пільгового викупу використовуваних земель із розрахунку 1-2 га на корову або принаймні забезпечить у  пільгових кредитах на викуп цієї землі. Крім того, не зайвим було б сприяння держави у питанні відкриття для наших молокопереробних підприємств нових експортних ринків, впровадження спрощеної системи оподаткування молочних господарств, популяризація здорового харчування, споживання молока, популяризація молочної продукції українського виробництва на зовнішніх ринках.

Я дуже підтримую проект щодо розміщення молоковмісної продукції на окремій полиці в магазинах. Бо це чесно, справедливо і дає споживачеві можливість вибирати. Адже багато у чому прибуток фермера-молочника залежить від роботи із молокопереробними підприємствами, які краще куплять неякісне молоко від селянина, ніж молоко екстра-класу від спеціалізованого господарства – бо так просто дешевше.  На сьогодні, наприклад, закупівельні ціни для великих спеціалізованих господарств становлять 10,5-10,7 грн. за 1 л молока з базовими показниками вмісту жиру та білку.  Дрібні та невеликі господарства отримують наразі – 9-9,5 грн. за 1 л. Чи хороша це ціна? Як сказати. Хотілось би більшої, зважаючи на нашу собівартість виробництва.

Якщо не втрутитися на державному рівні, то й справді може статися невідворотнє. Ми можемо втратити майже повністю молочне тваринництво, а потім завозити сире молоко для виробництва з нього молочної продукції, якої навіть на сьогодні український споживач не споживає у достатній мірі.

На сьогодні вперше за багато років стадо молочних корів скорочується надшвидкими темпами. За офіційними даними, за останні 8 місяців поточного року було вирізано та відправлено на м’ясокомбінати 26 тисяч корів. А я дуже не хочу дійти до 4 революції, яка передбачає отримання тваринницької продукції без тварин.