Так склалося, що Україна завжди вважалася, а подекуди і досі ця думка превалює, країною, де виробляють багато дешевого коров’ячого сиру. Сир російський, голландський, плавлені сири — масово вироблялися українськими сироварами, які до моменту ембарго Росії у 2006 р. були орієнтовані на всепоглинаючий російський ринок, де невибагливі до якості і асортименту споживачі з’їдали все. Наразі ситуація кардинально змінилася. В Україні з’являється все більше крафтових виробників оригінальних груп сирів. А географія експортних поставок не обмежується вже однією Росією.

Щоправда, для українських сироварів та фермерів-молочників працювати на ринку досі складно, особливо на експортному. Адже ситуація із укріпленням гривні сприяє суттєвому здороженню українського сиру на зовнішніх ринках — на 30% в порівнянні з європейськими аналогами. Плюс треба ще й ПДВ заплатити. Крім того, якщо європейського виробника підтримує держава дотаціями на кожен гектар землі, то в Україні такого немає, а значить, вітчизняний виробник сирів не конкурент європейському колезі.

Ще однією проблемою можна назвати дефіцит не те що якісного, а загалом будь-якого молока. Влітку 2019 р. вперше за всю історію незалежної України спостерігався дефіцит молока у літній період, який завжди вважається сезоном «великого» молока. За статистикою, минулоріч Україна виробила не більше 10 млн т молока. Чому так сталося? Тримати корову в Україні стало невигідно. У першу чергу, через тривалу окупність інвестицій, яка сягає більше 10 років. Крім того, тваринників непокоять земельна реформа та незрозумілі перспективи з державною підтримкою.

Завдає удару вітчизняним сироварам і факт наявності в українських супермаркетах іноземних сирів, які на 25-30% дешевші за українські аналоги. Більше того, якщо ще донедавна європейці завозили переважно сири, то за останні два-три роки на полицях вітчизняних супермаркетів з’явилися навіть іноземні йогурти, а часом і молоко.

Так, в 2019 р. Україна ввезла рекордні за останні п’ять років 20 тис. т сирів. Для нашої молочної галузі це катастрофічні цифри. І це ще без урахування «сірого» імпорту, скажімо, з тієї ж Польщі.

Польські, німецькі, французькі сири займають майже третину української полиці, а подекуди й більше. Україна навіть входить в десятку країн-імпортерів сиру з ЄС.

Отож, український фермер-молочник, а відтак і сировар, постійно перебувають у зоні турбулентності. У той час як європейські фермери користуються державною підтримкою: мають низькі кредитні ставки, дотації з бюджету. У ЄС виробники отримують дотації в розмірі 13-14 євроцентів на 1 л при собівартості виробництва 43-44 євроценти. Крім того, ПДВ на продукти харчування в ЄС становить 7% проти 20% в Україні.

Крім того, Польща протягом 2003-2018 рр. отримала на розвиток молочної галузі 29 млрд євро, Німеччина — 64 млрд євро. Українські цифри на підтримку молочного тваринництва на цьому фоні виглядають смішними.

Росія та Білорусь так само нарощують виробництво молочних продуктів. В 2013-2018 рр. Росія виробляла 400 тис. т сиру та імпортувала ще 400 тис. т. А вже в 2018 р. завдяки федеральним програмам підтримки молочного тваринництва наростила виробництво до 680 тис. т. Тож навіть якщо зараз держава візьметься за те, щоб відродити та простимулювати молочну галузь, перші плоди цієї роботи побачити ми зможемо тільки років за п’ять, а то й пізніше.