Віктор Анатолійович Лісний, власник ФГ «Екофарм», Херсонська область, 500 свиноматок

“ПРОФИМИКС” принял участие в практической конференции по молочному животноводству
14.06.2019
Виктор Анатольевич Лесной, владелец ФХ «Экофарм», Херсонская область, 500 свиноматок
04.07.2019

Віктор Анатолійович Лісний, власник ФГ «Екофарм», Херсонська область, 500 свиноматок


Мене часто запитують про те, що далі відбуватиметься в сільському господарстві. Адже я й свинарством займаюся, й до політики маю відношення. Щодо подальшого розвитку вітчизняного тваринництва, й зокрема свинарства, то я маю оптимістичний прогноз. Звичайно, не вистачає державної програми підтримки тваринництва. Коли я дивлюся й бачу розвиток тваринництва у Польщі, у Великій Британії, у США чи Канаді, то розумію, що нам є куди рухатися. На жаль, про Україну у світі знають дуже мало й тільки з того, що ми виробляємо і продаємо відмінної якості й у достатній кількості ячмінь, пшеницю, кукурудзу, тощо. Тому з часом у нас – в українців – повинно прийти розуміння того, що ми повинні вже задуматися про те, що ми робимо й для чого. Ми повинні зрозуміти, що потрібно робити ставку на середнього й дрібного виробника, а не тільки на агрохолдинги-гіганти. Бо, як правило, їх власники мають виробництво тут, в Україні, але живуть в розвинених країнах, у Європі. А тому не дбають належним чином про екологію, про дотримання усіх норм, не дбають про те, аби, не дай Боже, не забруднити річки чи навколишнє середовище побічними продуктами свого виробництва. Працюєш тут, маєш тут свій бізнес, маєш з нього прибутки, то й живи тут, нехай твої діти, твоя сім’я й ти сам п’ють воду з цих річок, їдять овочі й фрукти, вирощені на цій землі, дихають цим повітрям. Якщо буде так, то й відношення буде іншим. Бо хто ж захоче пити воду, де рівень аміаку зашкалює, бо на сусідній птахофермі, як у с. Східне, Білозерського району, Херсонської області, вирішили зекономити на очисних спорудах. А зараз така ситуація в Україні повсюдна.
Ми повинні розуміти й те, що треба сьогодні вже задумуватися над виробництвом не виключно сировини, а продукції з доданою вартістю: молока, м’яса, сирів, овочів, фруктів, тощо.
Вже сьогодні потрібно створювати якісь програми для заохочення повернення молоді у село, для заохочення молодих спеціалістів у роботі у сільському господарстві. Бо інакше вони роз’їдуться по всьому світі. Вони вже роз’їжджаються, вже зараз дуже складно знайти працівника потрібної кваліфікації, чи навіть і просто добросовісного працівника. Ми повинні створювати Європу тут, у нас в Україні, а не шукати її хтозна-де.
Останні роки йдеться боротьба навколо ринку землі. Але, як на мою думку, то вона не може бути чиєюсь власністю й продаватися, бо земля не є надбанням конкретної людини, ніхто з нас цю землю не виробляв. На землі без трактора робити нічого. То навіщо її давали людям? Для того, щоб вони могли її продати? Але продати кому? Тому, у кого є гроші? Але я вважаю, що якщо вже держава говорить про вільний ринок землі та про її продаж, то держава вже сьогодні повинна подбати про те, щоб ця земля не була продана аби кому. Саме держава повинна (й з метою захисту своїх громадян від шахрайства й невиправдано низьких цін на землю) викупити усю землю у людей, а вже потім грамотно нею розпоряджатися: здавати в оренду, наприклад, тим же агрохолдингам. Бо якщо ми сьогодні продамо усе й усім, то з чим ми залишимося? Що в нас буде? І про це треба думати вже сьогодні, поки ще відтерміновано мораторій.
Нещодавно я був в Угорщині. У них вільний ринок землі. Але щоб купити землю ти маєш бути не іноземець, а саме резидент цієї країни, можеш купити не більше 2 га на одну особу, а якщо ти її купуєш, то сам повинен на цій землі працювати. А у нас все ще так і не розроблено цей механізму. Тож будь-хто може скупити десятки тисяч гектарів землі. А тоді що? Чи є у нас відповідь на це питання?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *